Автор блогу — Світлана Патра, переможниця проекту #BeEuropean
Коли я вирішила взяти участь у проекті #BeEuropean і написала конкурсний пост, я почала знайомство із дописами інших учасників проекту. Кожен з учасників проекту розповідав, що для нього означає бути європейцем.
Якщо коротко підсумувати усе опубліковане за час проекту #BeEuropean, то для українця «бути європейцем» - це: шанобливо ставитися до природи та місця, де ти живеш; інтегруючись у міжнародну спільноту, зберігати свою національну самобутність. #BeEuropean — це шанувати інші народи та культури; поважати права інших, незалежно від стану здоров’я, віросповідання, сексуальної орієнтації тощо. «Бути європейцем» — бути відповідальним за своє життя; любити свою працю і мати до неї творчий підхід. «Бути європейцем» — означає, шанувати минуле і водночас, бути відкритим для нового; завжди прагнути кращого і розвиватися. #BeEuropean — це щасливе дитинство і спокійна старість. «Бути європейцем» — це, найголовніше, бути людиною. Людиною, котра поважає себе та інших; живе так, як хоче, а не на показ; бореться за свої права і водночас, якісно виконує свої обов’язки.
У багатьох постах було описано досвід зустрічі з Європою не на шпальтах газет чи екранах телевізора/комп’ютера, а, як то кажуть, наживо. І з цих зустрічей я, власне, зрозуміла остаточно, чим корисним Європа може поділитися з Україною.
Це, насамперед — досвід інтеграції людей з інвалідністю в соціум. Історія про те, як у міланському музеї шість(!) працівників музею вирішували проблему одного(!) відвідувача на візку і таки допомогли людині потрапити у недоступну частину музею та побачити омріяну скульптуру, викликає повагу! Ще один приклад — в одному з європейських міст ремонтують дорогу і, щоб не створювати незручностей для людей на візках, поставили тимчасовий пандус біля місця ремонту. А розкидний пандус в магазині як реакція на відвідини людиною на візку — це просто неймовірно! Дуже хочу таке в Україні!
Або, наприклад, колишній безхатченко з Берліна. Він зрозумів, що свого часу діяв неправильно, тому опинився у скрутному становищі. Коли випала нагода становище поліпшити, чоловік не втратив шанс. І, що найприємніше, той шанс йому надало саме суспільство в особі відповідних служб. Тепер чоловік проводить екскурсії. І знову ж — дуже хочу таке в Україні! Щоб люди, котрі потрапили в скрутні життєві обставини, а після — зрозуміли, що діють неправильно, не поринали у безвихідь і не зневірювалися в людях та суспільстві.
Ще один позитивний приклад, який нам конче необхідно перейняти — повага до людини з боку місцевої влади, ініціативність тієї влади. Як у Португалії, де в одному із міст мерія організовує літні табори для дітей та літніх людей, а також — людей з інвалідністю. І це чудово, адже таким чином працездатні громадяни можуть зосередитися власне на трудовій діяльності та не перейматися через дитину або родича, якому потрібен догляд.
Хотілося б також сказати про ініціативність. Можна битися головою об стіну чиновницької байдужості, сперечатися. А можна, наприклад, законним шляхом обійти цю саму стіну, як зробили у Литві батьки — опоненти вакцинації. Вони, разом з іншими небайдужими, самостійно створили такий собі «лісовий дитячий садок». Не відомо, чи відмова від вакцинації стала поштовхом до створення садочка, але пошук альтернативи конфлікту дійсно викликає повагу.
І наостанок, хотілося б, щоб українці були більш розсудливими. Щоб, коли обрали шлях розвитку, ішли ним і не збивалися на манівці обіцянок та популізму.
Проект #BeEuropean назвав своїх переможців — ними стала я і журналістка з Енергодара Запорізької області Анна Скороспєлова.
Кульмінацією цього чудового проекту було нагородження у стінах Верховної Ради України. Скажу відверто — дещо хвилювалася, але я пишалася і зараз пишаюся! Пишаюсь тим, що мене, як представника українського народу, почули і ще почують у Європі.
Пан Андрій Пленкович — дуже приязна і добра людина, великий друг України. Він та інші учасники церемонії нагородження — прес-секретар Представництва ЄС в Україні Давід Стулік, народний депутат Марія Іонова, політичний директор МЗС Олексій Макєєв, представник Радіо ЄС Роман Давидов, привітав нас із Анною з перемогою. Звучали підбадьорливі та вітальні слова. Говорили і ми — дякували організаторам. Я, крім всього іншого, подякувала за неймовірну можливість відкрити Європу для себе і себе для Європи.
Дорогою до Верховної Ради України, де я мала отримати свою нагороду, я думала — а чим таким неймовірно-корисним Україна може поділитися з Європою?
Ми, українці, дуже щирі, відверті (іноді аж занадто), відкриті для нового досвіду. У нас є багато того, про що розвинений цивілізований Захід вже забув. А волонтерський рух останніх років в Україні, упевнена — увійде не лише у нашу, а і світову історію!
Що може дати Україна світові?
Родинні цінності. Коли родина — тато, мама, діти — як одне ціле. Разом живуть, розвиваються, діляться досвідом, а, головне, відповідально ставляться не тільки до своєї долі, а й до долі своїх дітей чи батьків. Разом борються за незалежність своєї держави, як,наприклад, Оксана Радушинська та її батьки, котрі допомагають їй, дівчині, що послуговується інвалідним візком, здійснювати волонтерську діяльність у зоні Антитерористичної операції на сході України, на Донбасі, і підтримувати українських вояків.
Безмежну повагу до жінки-матері. Образ МАТЕРІ оспіваний у віршах і піснях українців як образ-символ життя, мудрості, захисту, незрадливої любові. Як тут не згадати безсмертні рядки Андрія Малишка з його «Пісні про рушник» — своєрідного гімну (українською — славень) Матері:
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
Таланти України. Це і наші співочі традиції, що йдуть із глибини віків до нинішніх часів. Наш народ надзвичайно співочий, здатний у пісню вкласти душу. Виступи українських артистів на міжнародних конкурсах і фестивалях тільки підтверджують цей факт. Останній красномовний приклад — це перемога нашої Джамали на Пісенному конкурсі «Євробачення-2016». А неймовірної краси вишивка, де закодовано духовні символи українського народу. Українці бачать красу всюди, де тільки не опиняються. Українці творять красу в усьому, навіть у такій тривіальній справі, як куховарство та домашнє господарство загалом. Наші рушники, петриківський розпис — усієї краси, яку створюють і дарують українці — не перелічити.
Українці прагнуть зберегти в постмодерному уніфікованому світі свою культуру, мову, самобутність. Адже світ наш гармонійний тільки тоді, коли в ньому панує різноманітність. Розмаїття культур, мов, самобутностей — це ідеальний рецепт гармонії світу. Адже коли людина пізнає культуру свого народу і знайомиться з іншими культурами — їй ніколи не спаде на думку допустити дискримінацію щодо інших як у своїй діяльності, так і у роботі владних структур.
І нам, і європейцям, потрібно знайти у собі та одне в одному отой необхідний баланс Розуму (розсудливості, реального погляду на життя, здорової критики) та Серця (відчайдушності, мрійливості, невичерпного оптимізму). У нас насправді дуже багато роботи. І я бажаю в цій роботі успіхів усім: і Україні, і Європі.
А ще — я щиро хочу подякувати усім людям, котрі долучилися до організації проекту #BeEuropean — координатору проекту Тамарі Черпаковій за добрі поради та чудову новину; євродепутату Андрію Пленковичу за неймовірний шанс побачити Брюссель; Народному депутату України Марії Іоновій за приємний сюрприз, що, упевнена, додасть яскравих і смачних барв до майбутньої поїздки. А також — усій команді організаторів проекту #BeEuropean — Міністерства закордонних справ України; Представництва ЄС в Україні; Радіостанції “Радіо ЄС. Європейська станція” та Інтернет-видання “Європейська правда”.
Дуже чекаю майбутню подорож до Брюсселю. Неймовірно кортить прогулятися його вулицями, спробувати славнозвісний бельгійський шоколад, випити кави і — достойно показати себе, представити Україну в Брюсселі. А ще — мрію, щоб як найшвидше Україна та Європа жили у мирі та добробуті.
Немає коментарів:
Дописати коментар